Інклюзивна освіта – перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожної дитини, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві. Сучасне громадянське суспільство неможливе без активного залучення всіх своїх членів у різні види діяльності, поваги прав і свобод кожної окремої людини, забезпечення необхідних гарантій безпеки, свободи і рівноправності.
Основними міжнародними організаціями, які формують політику в галузі інклюзивної освіти, є Організація Об’єднаних Націй (ООН) ЮНЕСКО, Організація Економічної Співпраці та Розвитку (OECD). Ратифікувавши міжнародні правові документи, Україна взяла на себе зобов’язання з дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо здобуття якісної освіти дітьми з особливими освітніми потребами, законодавчо визнала принципи інклюзивної освіти. Основою для запровадження інклюзивної освіти є низка міжнародних та державних нормативно-правових документів:
- Всесвітня Декларація прав людини – 1948 р.
- Декларація прав дитини – 1959 р.
- Декларація про права інвалідів (ООН, 9.12.1975 р.).
- Конвенція про права дитини – 1989 р. (ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року).
- Всесвітня декларація “Освіта для всіх” – 1990 р.
- Стандартні правила ООН щодо забезпечення рівних можливостей для інвалідів – 1993 р.
- Саламанкська декларація та Програма дій – 1994 р.
- Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами – 1994 р.
- Дакарська Декларація – 2000 р.
- Конвенція ООН про права інвалідів 2006 р. ст.24 (ратифікована Постановою Верховної Ради України 16.12.09).
- Резолюція 48 сесії ЮНЕСКО “Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє”.
Міжнародні документи з прав людини сформували ключові стандарти щодо права на здобуття освіти.